Літературно-музична композиція«Все починається з любові»
Ведучий:
Шановне товариство!
Ми раді вітати вас на літературно-музичному святі: «Все починається з любові...» На вас чекає зустріч із прекрасним: віршами, музикою, танцями. Ми пропонуємо погортати сторінки світової лірики. Тож будьте уважними і доброзичливими.
(Звучить музика Бетховена, уривок із сонати №2.)
Діалог закоханих.
Вона. І день мине, і два, і вік –
Чий сон я розбудила?
Він. Хто був той дивний чоловік,
Якого ти любила?
Вона. А голос осені ламкий!
А тиша світанкова!
- Він просто був один такий,
Не схожий ні на кого.
О, дивний погляд - наче дим!
Він. Чия душа озвалася?
Вона. Він просто був один такий,
Кому я здивувалась.
Він. Ти теж була йому одна,
У щасті, у стражданні?
Вона. Була любов така чудна,
Як міфи стародавні.
Він. Так хто ж він був - поет, чаклун,
Що вам таке зробилось?
Вона. Його ім 'я на сотні лун
У просторі розбилось.
Він. А на якому віражі
Зустрілись дві дороги?
Вона. Це була магія душі. Тайнопис Бога.
(У виконанні учениці звучить пісня «Мне нравится»( слова М. Цвєтаєвої, музика М. Тариведієва )
Він, звертаючись до неї.
Я із надій будую човен,
І вже немовби наяву
З тобою ніжний, срібномовен,
По морю радості пливу.
І гомонять навколо хвилі,
З бортів човна змивають мох,
І ми з тобою вже не в силі
Буть нещасливими удвох.
Вона, звертаючись до нього.
І ти ясний, і я прозора,
І душі наші - мов пісні,
І світ великий, неозорий
Належить нам - тобі й мені.
Він. О море радості безкрає,
Чи я тебе перепливу?
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.
(У виконанні дуету звучить пісня «Берег любові», слова В. Крищенка, музика Г.Татарченка)
Ведучий:За античності високо цінували кохання. Будучи не в змозі
пояснити це несподіване почуття, створили міф про Амура-Купідона,
хлопчика-пустуна із крилами. Розважаючись, він стріляв із зав'язаними
очима з лука. Серце, в котре влучала стріла Амура, запалювалося жагучим
коханням. Відтоді людині не було спокою, адже почуття, послане Амуром,
було сліпим.
І справді, закохані заново відкривають для себе красу та неповторність навколишнього світу, а своїх обранців ідеалізують. Той, хто кохає, бачить у коханому те, чого не бачать інші, не засліплені любов'ю люди.
На межі середньовіччя та Відродження з'являється феномен Данте. Можливо, він би не уславився, якби не покохав. Минуло 150 років, відколи світові стали відомі імена Елоїзи та Абеляра. Саме в цей час Данте побачив , Беатріче, «одягнену в дуже благородний пурпуровий колір...».
Читець (на тлі мелодії «Історія кохання» у виконанні оркестру Поля Маріа). Удев'яте по моєму народженні моїм очам явилась преславна панна мого серця, яку багато хто звав Беатріче, навіть не знаючи, що вона і справді Благословенна. Віднині і надалі, кажу вам, кохання заполонило мою душу і зачало брати наді мною силу і владу... А про неї можна сказати поета Гомера словами: «Вона здавалася дочкою не смертної людини, а Бога».
Ведучий: Їхня друга зустріч відбулася через 9 років. Вона стала поштовхом для створення перлини світової лірики - книги «Нове життя», своєрідної автобіографії, в якій поезія переплітається із прозовою розповіддю про чарівну Беатріче Портінарі.
Читець.
Така владарка мого серця мила,
Така вона вродлива і проста,
Що біля неї з подиву несила
Підняти зір і рознімать уста.
їй очі освітила доброта,
Покора милостива стан повила.
Здається, по землі іде свята,
Що нам про вищу силу ознаймила.
Ведуча: Данте покохав на все життя. Страшний відчай охопив поета, коли оспівувана ним Беатріче несподівано померла у двадцятип'ятирічному віці. Данте увічнює образ коханої в «Божественній комедії». Поет бачить місце Беатріче в Емпіреях, вона стає його провідницею у небесних сферах.
(Звучить фрагмент Сонати №40 В. А. Моцарта.)
Ведучий: «В рік тисяча триста двадцять сьомий, у квітні, о першій годині шостого дня, ввійшов я в лабіринт, де виходу немає». Так написав за п'ять років до смерті перший поет доби Відродження Франческо Петрарка. Останній запис був таким: «Вже ні про що не думаю я, окрім неї».
В є д у ч а 1: Коли Петрарка побачив Лауру в Авіньйонській церкві, йому було 23, їй 20, вона вже була заміжньою, він - молодим ученим і поетом.
(Звучить сонет Петрарки«Я счастья жду...».)
Ведучий: Лаура стає натхненницею і душею поезії Петрарки, який , прославляє жінку і вірне кохання у сонетах. Його сонети - листи до неї.
Ведуча: Навіть після смерті Лаури Петрарка продовжує писати сонети, присвячені їй, коханій жінці, високе почуття до якої піднесло його над буденністю. Ми відчуваємо у поезії Петрарки живу душу, бо він кохає не ідеальний вигаданий образ, а земну жінку.
(Звучить сонет «Ні зір ясних мандрівні каравани...»)
Ведучий :Як виникає кохання, коли воно пробуджує душу людини, яким чином люди потрапляють у світ Ромео і Джульєтти? Відповіддю на ці запитання є сонети видатного представника англійського Відродження Вільяма Шекспіра. Хто ж була «смаглява леді», прекрасний земний образ якої постає перед нами у ліричних рядках видатного англійця? Вважають, що це дочка італійського скрипаля. Існує думка, що свої сонети Шекспір присвячував придворній дамі королеви Єлизавети Мері Фіттон.
(Звучить сонет 130 Шекспіра.)
Її очей до сонця не рівняти
Корал ніжніший за її уста.
Не білосніжні пліч її овали
Мов з дроту чорного коса густа
Троянд багато зустрічав я всюди
Та на її обличчі не стрічав,
І дише так вона, як дишуть люди,-
А не конвалії між диких трав.
І голосу її рівняти не треба
До музики, милішої мені,
Не знаю про ходу богинь із неба
А кроки милої - цілком земні.
І все ж вона - найкраща поміж тими,
Що славлені похвалами пустими.
В е д у ч и й: Омар Хайям - його ім'я відоме усьому світові. Великий поет, математик, філософ, астроном, він відомий своєю любов'ю до життя. Цей цар філософів Сходу і Заходу оспівував кохання як найвище людське почуття. Жінка для нього - це троянда, це ангел, рубін, її слова - це кохання квітів. Кохання приносить тільки щастя людині, так вважав поет.
Ч и т е ц ь:В этом мире любовь - украшенье людей,
Быть лишенным любви - это быть без друзей.
Тот, чье сердце к напитку любви не прильнуло
Тот осел, хоть не носит ослиных ушей.
Родник живительный сокрыт в бутоне губ твоих,
Чужая чаша пусть вовек не тронет губ твоїх
Кувшин, что след от них хранит, я осушу до дна.
Вино все может заменить. Все!Кроме губ твоих.
Лик твой - день, с ним и локоны в дружбе всегда.
Роза - ты, а в шипах - разлученая беда.
Твои кудри - кольчуга, глаза - словно копья,
В гневе ты - как огонь, а в любви - как вода.
Лик твой прелестью чашу Джамшира затмил,
Я с тобою о райском блаженстве забыл.
Я следытвоих ног, как святьню целую.
Ты прекрасней и чище ста тысяч светил
(Виконується східний танець)
Ведучий: Життєвий збіг, який можна назвати любов'ю, - це зустріч із людиною, яка, здається, вміщує і несе в собі безмежжя. Тоді, спілкуючись із кимось одним, відчуваєш, що спілкуєшся з цілим світом.
Ведуча : Поет своїм твором дарує безсмертя коханій. Саме тому дійшли до нас імена Беатріче та Лаури. Геній О. С. Пушкіна відкрив імена Марії Волконської, Амалії Різнич, Єлизавети Воронової, Наталії Гончарової... Та справжній пушкінський шедевр пов'язаний з ім'ям Анни Петрівни Керн.
Ведучий: Віршем «Я помню чудное мгновенье...» Пушкін увіковічнив образ жінки з сильною душею, стосунки з якою цінував так високо, що строфи, в яких були і спогади про першу зустріч, і палке почуття від нового побачення, лягли на папір за одну ніч.
В е д у ч и й : Пушкінський шедевр надихнув композитора М. Глинку, і з'явився романс «Я помню чудное мгновенье...». А присвятив його композитор доньці Анни Петрівни Керн - Катерині.
(Звучить романс М. Глинки «Я помню чудное мгновенье...».)
Ведуча: Найяскравішою постаттю в англійському романтизмі є Джордж Байрон. Він заздрив тим, хто брав участь у морських битвах, відкриваючи нові шляхи й землі, тим, хто відважно воював, звільняв народи від рабства! За чим нудьгувала його душа? Відповідь, можливо, криється в самому його житті.
В е д у ч и й: Серед неоціненних скарбів, які залишив Байрон, - його кохання. Останньою любов'ю поета була Тереза Гвіччіолі, з якою він познайомився у Венеції за чотири роки до подорожі берегами Еллади.
(На тлі «Пір року» І. Чайковського читається уривок з листа до Терези Гвіччіолі:)
«Світе мій... Коли б ти знала, як я кохаю тебе, то не подумала б, що я можу забути тебе хоч на мить.
…Ніколи не захоплюватись, насолоджуватися, не надаючи насолоді дуже великої ціни - бути байдужим до всіх людських справ, - такі були основи моєї філософії. Я не хотів більше кохати і не сподівався, щоб мене хтось покохав. Ти зруйнувала всі ці наміри. Не треба було будити моє серце... Проте ці роздуми запізнились. Хоч би яким був кінець, довічно буду лише твоїм...»
В е д у ч а : Найвищим втіленням пафосу любові в мистецтві була Кармен.
Ведучий: Зручніше, легше, радісніше сприймати любов в образі шаленої й вільної Кармен, яка не відає, що з нею буде завтра. Формула ідеалізації любові, певно, і народилась як приречене виправдання радості, яку людина не може отримати довше, ніж любов сама захоче бути з нею.
В е д у ч а : Образ Кармен приваблював митців різних художніх напрямів різних країн. Французький поет-романтик Теофіль Готьє, у вірші «Кармен» передає захоплення героїнею.
(Виконується танець «Кармен» на тлі мелодії з опери Ж. Бізе.)
Кармен бліда, але жагучий
Мінливий сміх, палкі уста
Багряний перець, цвіт палючий
Кохання в неї жагота
Усіх красунь перемагає
Смуглява мавританка вмить
І може полум'я безкрає
І пересиченість збудить
ЇЇ потворність чарівлива
Зернятко солі вод морських
Звідкіль і гола, і зваблива
Венера вийшла з хвиль п'янких.
Творча група: розповідь про історію кохання А. Ахматової і М. Гумільова.
(Звучить мелодія «Я відпливаю, і час несе мене…»з кінофільму «Романс про закоханих».)
В е д у ч а: Мандруючи країнами любові, згадуємо і «зоряну пару»: Анну Ахматову і Миколу Гумільова. їхнє кохання було сповнене вогню, тепла, довіри і водночас непорозумінь, холоду, образ.
И когда друг друга проклинали
в страсти, раскаленной бовела,
оба ми еще не понимали,
как земля для двух людей мала, -
зізнавалася Анна Ахматова. Це кохання було схоже на двобій сильних і
талановитих людей, бо ще на початку їхніх стосунків. А. Ахматова зазначала
«Я выхожу замуж за друга моей юности Николая Гумилева. Он любит меня
уже три года, и я верю, что моя судьба быть его женой. Люблю ли я его, не
знаю, но кажется мне, что я люблю». А. М. Гумільов, чекаючи листа від своєї
нареченої складає такі рядки:
Вот я один в вечерний тихий час.
Я буду думать лишь о вас, о вас.
Возьмусь за книгу, но прочту: «Она»,
И вновь душа пьяна и смятена.
И брошусь на скрипучую кровать.
Подушка жжет... нет, мне не спать, а ждать.
Все починалося щасливо і радісно, але доля їх випробовувала.
(Відбувається поетичний перегук.)
М. Гумільов
Это было не раз, это будет не раз
В нашей битве, глухой и упорной:
Как всегда, от меня ты теперь отреклась,
Завтра, знаю, верньшся покорной.
Горда і незалежна А. Ахматова
Тебе покорной! Ты сошел с ума!
Покорна я одной господней воле.
Я не хочу ни трепета, ни боли.
Мне муж — палач, а дом его — тюрьма.
Прощай, мой милый, ты мне вечно мил
За то, что в дом свой странницу впустил.
В е д у ч а : Сильна і незбагненна Анна приходить до висновку, що
вона:« научилась просто мудро жить, смотреть на небо и молиться Богу, и долго перед вечером бродить, чтоб утолить ненужную тревогу».
(Вірш А. Ахматової «А ты думал я тоже такая»)
А. Ахматова вважає, що жінка, взявши на себе відповідальність і важку долю поета, повинна залишатися сильною і мужньою, як чоловік.
Таки усе починається з любові... Любов до своєї Батьківщини, мрії, професії може стати тієї животворною силою, що допоможе здолати всі життєві труднощі, негаразди і залишити після себе те, що варте людської шани.
В е д у ч а: Кохання цінувати вмійте. Скільки поколінь читають заповіт поета Степана Щипачова! Скільки ще будуть читати і виписувати нові рядки в поему кохання! Тому що в коханні - кожен поет. Красиво побудувати свої стосунки з дорогою для себе людиною - також талант. Не розгубити, не загасити в потоці днів чисте полум'я почуттів - ось що означає бути щасливим!
Читець: Любовью дорожить умейте,
С годами - дорожить вдвойне.
Любовь - не вздохи на скамейке
И не гулянье при луне.
Все будет - слякоть и пороша,
ведь вместе надо жизнь прожить
Любовь с хорошей песней схожа,
А песню нелегко сложить!
'ma� bB-e�� c;line-height:150%;background:white'>Аналіз вірша «П`яний корабель»
- Виразне читання уривків з вірша в перекладах Г. Кочура і Г. Латника.
Прийом «Гронування»
IV Рефлексія
Я натягнув мотузки від дзвіниці до дзвіниці.
Гірлянди від вікна і до вікна,
Золоті ланцюги від зірки до зірки, і танцюю.
(Переклад Ю.Покальчука)
В чому незвичність і краса віршів А.Рембо?
V Домашнє завдання
Написати міні - твір за епіграфами уроку ( на вибір).
| 
